Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006 - страница 30

Літератури:

1. Кодекс Законів про працю. – Відомості Верховної Ради УРСР від 17.12. 1971 – 1971 р., № 50, стор. 375.

2. Новий тлумачний словник української мови. – Київ: Видавництво “Аконіт” - 2005. – т. 1. – с.373.


Мустафаєва Айше Сейярівна

^ ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ГАРАНТІЇ ПЕРЕКАЗУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ДОХОДІВ, ПРИБУТКІВ ТА ІНШИХ КОШТІВ, ОТРИМАНИХ ВНАСЛІДОК ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Практика залучення іноземних інвестицій свідчить про те, що їх обсяг залежить від того рівня гарантій здійснення інвестиційної діяльності та правового механізму їх забезпечення, які можуть бути надані іноземним інвесторам відповідно до національного законодавства країни-реципієнта. Державно-правові гарантії здійснення інвестиційної діяльності становлять основу інвестиційного законодавства Української держави і мають за мету – забезпечення взаємних інтересів України як реципієнта та іноземних інвесторів. Цьому питанню в законодавстві України присвячена окрема увага з позначенням видів та змісту державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Серед них – гарантії переказу та використання доходів та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Увага вчених (О. Семерак, П. Шумського, Г. Табалюк, О. Дибенко, Ю. Соловкова, Г. Грищенко, О. Вишнякова, О. Вінник та ін.), в основному, зосереджена на розгляданні загальної системи державно-правових гарантій інвестиційної діяльності без достатнього акцентування на вирішенні тих чи інших аспектів проблеми визначеності механізму забезпечення реалізації гарантії переказу та використання доходів, прибутків та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Метою даної статті є визначення особливостей механізму забезпечення реалізації гарантії переказу та використання доходів, прибутків та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Саме в сфері інвестиційної діяльності маємо так звану подвійність джерел правового регулювання, коли інвестиційні правовідносини регулюються як національним законодавством України, так і міжнародними угодами. У рамках СНД і на двосторонньому рівні Україна укладає міжнародні договори, які покликані врегулювати інвестиційні правовідносини, які складаються між суб’єктами господарювання різних держав.

Оскільки міжнародні договори України, які ратифіковані Верховною Радою України, складають невід’ємну частину її національного законодавства, проблему визначеності механізму реалізації гарантії щодо переказу та використання прибутків, доходів та інших коштів, отриманих від інвестиційної діяльності, треба розглядати з урахуванням положень як спеціальних нормативно-правових актів України в сфері гарантування здійснення інвестиційної діяльності, так і її міжнародних договорів.

Україна є учасницею Угоди про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності від 24 грудня 1993 р., з метою розвитку положень якої була розроблена Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. Аналіз змісту відповідних положень цих міжнародних документів дозволяє зробити висновок про те, що вони встановлюють гарантію безперешкодного переказу доходів, прибутку та будь-яких сум, отриманих у зв’язку зі здійсненням інвестиційної діяльності. Вказана гарантія передбачена Законами України “Про захист іноземних інвестицій на Україні” від 10 вересня 1991 р., “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р., а також Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р. Аналіз положень цих нормативно-правових актів дозволяє зробити певні висновки.

Іноземним інвесторам після сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів) гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій (ст. 398 Господарського кодексу України, ст. 12, Закону України “Про режим іноземного інвестування”).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 4 Закону України “Про захист іноземних інвестицій на Україні” іноземним інвесторам гарантується перерахування за кордон їх прибутків та інших сум як в карбованцях, так і в іноземній валюті, що отримані на законних підставах.

По-перше, з урахуванням того, що національною валютою України з 1996 р. є гривня (на підставі Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25 серпня 1996 р.), законодавцеві слід було внести відповідні зміни щодо вірного позначення національної валюти, в якої іноземному інвестору гарантується право переказу відповідних коштів за кордон.

По-друге, викладені вище положення Господарського кодексу України та Закону України “Про режим іноземного інвестування” свідчать про відмову законодавця від можливості для іноземних інвесторів переказу доходів, прибутків та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення інвестиційної діяльності, в національній валюті України. Тобто об’єктом гарантії є іноземна валюта [1, с. 208]. Але оскільки іноземний інвестор доход може отримувати як в іноземній валюті, так і в національній валюті України, то стосовно переказу таких коштів вважаємо, що законодавцю слід визначитися щодо: по-перше, можливості взагалі переказу доходів, прибутків та інших коштів, отриманих від здійснення інвестиційної діяльності, в національній валюті і, по-друге, курсу, за яким відбуватиметься обмін валюти в порядку переказу. А з урахуванням положень вказаних міжнародних правових актів, очевидно, це має бути офіційний, встановлений Національним банком України курс, що діє на дату переказу.

Викладені положення Закону України “Про режим іноземного інвестування” дозволили О. Семерак зробити досить обґрунтований висновок про те, що законодавець не розрізняє кошти, одержані від примусових вилучень як компенсації внаслідок заподіяння шкоди, від переказу самих прибутків і доходів. Застосований законодавцем термін “…та інших коштів” свідчить про можливість широкого тлумачення видів платежів, які іноземний інвестор може переказувати за кордон [2, с. 75].

Крім того, на наш погляд, законодавець повинен врахувати випадки отримання іноземними інвесторами коштів, які безпосередньо не пов’язані зі здійсненням ними інвестиційної діяльності, які доки залишаються поза межами правового регулювання щодо надання гарантій їх переказу та використання.

Закріпивши гарантованість безперешкодного та негайного переказу відповідних коштів, законодавець не встановив критерії визначення таких характеристик, які, між тим, як бачиться, повинні бути чітко позначені, особливо враховуючи такі обставини, як банкрутство, неплатоспроможність, необхідність захисту прав кредитору, коли переказ доходів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування, може бути обмежений.

Під безперешкодністю в контексті гарантії, що розглядається, слід розуміти відсутність правових, організаційних, економічних перешкод для здійснення переказу доходів, прибутків та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення інвестиційної діяльності, у будь-яку країну за вибором інвестора за винятками випадків обмеження такого переказу. Наприклад, у випадку банкрутства, захисту прав кредитора і т. п.

Негайність переказу повинна охоплювати певний досить короткий термін, впродовж якого здійснюється переказ грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) іноземного суб’єкта господарської діяльності або у банківсько-кредитну установу, що не є суб’єктом господарської діяльності України, у будь-якій країні за вибором інвестора.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення інвестиційної діяльності, встановлюється Національним банком України, зокрема в даний час діє Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. №492.

Слід також зазначити, що незважаючи на найменування в Господарському кодексі України гарантії як гарантії переказу і використання доходів від іноземних інвестицій, зміст відповідних нормативних положень свідчить про те, що законодавцем не приділена відповідна увага щодо гарантії саме використання коштів від здійснення іноземних інвестицій. Правда, законодавець закріпив можливість для іноземного інвестора реінвестувати в Україні доход або інші кошти, одержані в Україні у гривнях або іноземній валюті від здійснення інвестицій, в порядку, встановленому законодавством. Але, на наш погляд, треба було більш детально встановити ті напрямки використання коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування, щодо яких іноземним інвесторам надається гарантія їх використання. В якості приклада можуть слугувати використання іноземним інвестором отриманих доходів в національній валюті України і/або іноземній валюті на купівлю товарів на території України, використання доходів у національній валюті України на купівлю іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України і т. п. за аналогією з положеннями Конвенції про захист прав інвестора.

Викладені міркування дають підстави сформулювати висновки про необхідність приведення національного законодавства України у відповідність з міжнародно-правовими угодами. Цей процес повинен відбуватися паралельно з формуванням потужного інституту гарантій здійснення інвестиційної діяльності, зокрема в галузі іноземного інвестування, що, в свою чергу, сприятиме більш ефективному забезпеченню майнових прав іноземних інвесторів.

Звичайно, висновки та пропозиції, зроблені в даній статті, освітлюють лише деякі аспекти реалізації гарантії переказу та використання доходів, прибутків та інших коштів, отриманих внаслідок здійснення іноземного інвестування.

Література:

1. Вишняков А.К. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине: Учебное пособие. – Х.: ООО “Одиссей”, 2005. – 256 с.

2. Семерак О. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій // Право України. – 2001. – № 5. – С. 70 – 75.


Нигреева Алена Александровна

Некоторые проблемы, связанные с удовлетворением морских требований

Как известно, в международном гражданском обороте залог является одним из наиболее распространенных способов обеспечения исполнения обязательств. Однако в Украине институт ипотеки проходит только период своего становления, о чем свидетельствуют неполнота и нечеткость правового регулирования многих аспектов, связанных с применением ипотеки и, в частности, отдельных ее видов. Примером такого пробела в правовом регулировании является ипотека морского судна. Отдельным вопросам, связанным с этим видом ипотеки посвящена эта статья.

Специфика предмета ипотеки морского судна, заключающаяся в его мобильности и возможности использования в мировых водных пространствах, определяет необходимость международно-правовой унификации данного института. Этим было вызвано подписание ряда конвенций о морских привилегированных требованиях и ипотеках, последней из которых стала Международная конвенция о морских привилегированных требованиях и ипотеках от 6 мая 1993г. (в дальнейшем – Конвенция 1993г.) Стремясь к интеграции в международное правовое поле, Верховная Рада Украины ратифицировала данную конвенцию 22 ноября 2002г. Как следствие, в процессе имплементации ее положений в законодательство Украины 23 мая 2003г был принят профильный закон “Об ипотеке”. До этого использование ипотеки как вида залога регулировалось положениями общего закона “О залоге” от 2 октября 1992г. Тем не менее, принятие закона не решает всего круга вопросов, связанных с применением ипотеки и отдельных ее видов. Очевидна необходимость приведения специального законодательства, в частности, Кодекса торгового мореплавания Украины (в дальнейшем – КТМ Украины), в соответствие с положениями ратифицированной конвенции и закона “Об ипотеке”.

В отечественном и российском законодательстве нет единства мнений в отношении однозначности перевода вышеуказанной конвенции на русский язык, что вызвано несоответствием содержания многих юридических понятий в странах с континентальной правовой системой и системой общего права. В оригинале конвенция называется International Convention on Maritime Liens and Mortgages, что переводится многими авторами как Международная конвенция о морских залогах и ипотеках. Однако с таким переводом сложно согласится, учитывая, что “maritime lien” переводится с английского как “привилегированное требование” либо же “право удержания” [1,271]. Кроме того, анализируя соответствующие положения, касающиеся таких liens, в частности, в Кодексе торгового мореплавания РФ, где они содержатся в главе о морских залогах, также нельзя не увидеть, что по своей правовой природе они ближе к такому способу обеспечения исполнения обязательства как удержание, чем к залогу.

Возвращаясь к ипотеке морского судна как одному из основных способов обеспечения в морском праве, нужно отметить, что ее важность и востребованность обусловлена, с одной стороны, удобством использования, когда ипотекодатель не теряет прав владения и пользования предметом ипотеки, и, с другой стороны, высокой ликвидностью предмета залога. Последнее гарантирует ипотекодержателю удовлетворение его требований путем обращения взыскания на предмет залога в случае невыполнения должником основного обязательства.

Несмотря на вышесказанное степень гарантированности удовлетворения требований залогодержателя за счет предмета ипотеки, его права не являются абсолютными. В силу высокой стоимости заложенного имущества и его многофункциональности, оно становится центром, вокруг которого фокусируется большое количество разнообразных гражданско-правовых отношений. В связи с этим, велика вероятность того, что большой круг третьих лиц, помимо ипотекодателя и ипотекодержателя, может обладать разного рода вещными и обязательственными правами в отношении предмета ипотеки.

В зависимости от характера таких прав можно выделить несколько групп лиц, обладающих правомочиями в отношении объекта ипотеки морского судна. В первую очередь, следует остановиться на лицах, обладающих морскими привилегированными требованиями. К сожалению, перечень таких требований не соответствует содержащемуся в Конвенции 1993г., поэтому представляется целесообразным рассмотреть последний.

Согласно статье 4 Конвенции 1993г. к морским привилегированным требованиям относятся требования к судовладельцу в отношении:

1) заработной платы и других сумм, причитающихся капитану, командному составу и другим членам экипажа судна в связи с их работой на судне, включая расходы по репатриации и взносы в фонд социального страхования, выплачиваемые от их имени; b) возмещения вреда, причиненного жизни или здоровью гражданина на суше или на воде, если они непосредственно связаны с эксплуатацией судна; c) вознаграждения за спасение судна; d) выплаты портовых сборов, сборов за пользование каналами и другими водными путями и лоцманских сборов; e) возмещения нанесенного материального ущерба или вреда в процессе эксплуатации судна, за исключением утраты или повреждения груза, контейнеров или багажа пассажиров, перевозимых на судне. В отличие от КТМ Украины, часть 2 рассматриваемой статьи определяет, что никакое морское привилегированное требование не устанавливается в отношении судна для обеспечения требований, указанных в подпунктах “b” и “e”, которые вытекают из или возникают в результате: a) ущерба в связи с перевозкой нефти или других опасных или вредных веществ морем, компенсация за который выплачивается предъявителям требований в соответствии с международными конвенциями или национальным законодательством, предусматривающими строгую ответственность и обязательное страхование или другие средства обеспечения требований; или b) радиоактивных свойств или комбинации радиоактивных свойств с токсичными, взрывчатыми или другими опасными свойствами ядерного топлива или радиоактивных продуктов или отходов[4, 2]. Данное исключение объясняется тем, что для вышеуказанных требований, в соответствии с международно-правовой регламентацией создается особый правовой режим регулирования, связанный с образованием фондов ограничения ответственности [3,633].

Естественно, учитывая возможную множественность управомоченных субъектов в отношении одного и того же предмета ипотеки морского судна, возникает вопрос об очередности удовлетворения их требований. Для его разрешения применяется принцип приоритетности требований, закрепленный и в Законе Украины “Об ипотеке” [2,75]. Ст.13 Закона определяет, что предыдущая ипотека имеет более высокий приоритет над всеми последующими. Однако, в соответствии с положениями Конвенции 1993г., права лиц, обладающих морскими привилегированными требованиями, приоритетны перед всеми зарегистрированными ипотеками и другими обременениями предмета ипотеки.

Подводя итог вышесказанному, следует отметить, что в свете чрезвычайной важности института ипотеки для улучшения условий финансирования судостроения и развития национального торгового флота необходимо срочно провести имплементацию положений Конвенции 1993г. в национальное законодательство и, в частности, принять новую редакцию главы 3 раздела Х КТМ Украины “Морская ипотека”.

Литература:

1. Андрианов С.Н., Берсон А.С., Никифоров А.С. Англо-русский юридический словарь. – М.: “Руссо”, 2003. – 512с.

2. Іпотека – аналіз, коментарі, практика застосування / За заг. ред. В.М. Марченка. – Х.: “Страйк”, 2006. – 640с.

3. Комментарий к Кодексу торгового мореплавання РФ / Под ред. Г.Г. Иванова. – М.: “Спарк”, 2001. – 734с.

4. Международная конвенция о морских залогах и ипотеках от 6 мая 1993г.// Комп’ютерна правова бібліотека “ЛігаБізнесІнформ”.


Заволока Владимир Андреевич

^ МИГРАЦИОННАЯ ПРЕСТУПНОСТЬ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМЫ

Мировые интеграционные процессы в области политики, экономики, социальных отношений имеют не только позитивный характер, но и влекут за собой такие крайне негативные последствия, как глобализация и интеграция преступности с выделением миграционной преступности как ее составляющей.

Теневая экономика, криминальный рынок и ряд других сфер становятся объектами основной деятельности криминальной, экономической и других видов миграции.

Кроме того, наблюдается формирование особой организованной миграционной преступности, что приводит к возникновению реальной угрозы государственной безопасности, исходящей от криминальной миграции [3, 84].

Эти факторы обуславливают необходимость исследования понятия и структуры миграционной преступности.

Существует достаточно большое количество научных исследований теоретических и практических проблем миграции, в частности криминологических. Однако изучению подлежала в основном нелегальная миграция [2], иногда – особенности связей между миграцией и преступностью [4, 132]. В целом же миграционная преступности не исследовалась.

В настоящее время в юридической литературе наряду с понятием «миграционная преступность» используются такие понятия, как «преступность мигрантов» и «преступления, совершаемые иностранцами».

Результаты анализа научных источников свидетельствуют, что в международном и украинском законодательстве отсутствует юридическое определение миграционной преступности.

Вместе с тем миграционная преступность выступает в качестве специфического вида преступности в целом и тесно связана с ней. Исходя из этого формирование термина «миграционная преступность» должно осуществляться на основе и в рамках классического определения преступности как общественно опасного относительно массового исторически изменчивого социального явления, представляющего собой систему преступлений, совершенных на данной территории за конкретно определенный период.

Сущностную же характеристику миграционной преступности представляют сами мигранты.

При этом нельзя мигранты будут выступать не только как субъекты данного вида преступности. Так, системный анализ преступности убеждает в том, что преступность, в том числе и миграционная, представляет собой определенную совокупность взаимосвязанных элементов, являющихся достаточно самостоятельными и обладающими качественными характеристиками [1].

Системный характер миграционной преступности включает в себя три достаточно самостоятельных элемента (вида): преступления мигрантов (совокупность преступлений, которые совершили на территории Украины иностранцы или лица без гражданства), преступления, совершаемые против мигрантов (преступления совершенные в отношении мигрантов мигрантами, представителями коренного населения) и преступления обусловленные миграцией (взяточничество, переправление наркотиков, транснациональная преступная деятельность, торговля людьми и др.).

Следовательно, можно предположить, что:

а) миграционная преступность может присутствовать в различных сферах жизнедеятельности общества: обеспечения безопасности жизни граждан; экономики; государственной безопасности и общественного порядка, государственной власти; мира и безопасности человечества;

б) субъектами миграционной преступности являются мигранты и лица, совершающие преступления в отношении мигрантов, лица, совершающие преступления связанные с миграцией;

в) преступления осуществляются по экономическим и другим причинам.

На основании этих предположений просматривается определенная совокупность (система) преступлений, совершаемых мигрантами и против них, объединенными на территории нашей страны общностью криминальной сферы и интересов.

Таким образом, миграционная преступность – это общественно опасное социально-правовое явление, состоящее из совокупности преступлений, совершаемых мигрантами и в отношении мигрантов в сферах обеспечения безопасности жизни граждан, экономики, общественной безопасности и общественного порядка, государственной власти, мира и безопасности человечества.

Взгляд на миграционную преступность как системно-структурное явление значительно продвигает нас в понимании этой преступности с точки зрения целостности, системности и соответствия теории криминологии.


2283761687274294.html
2283886471612718.html
2283955117329671.html
2284012185628955.html
2284203069751192.html